Хочеться

«Хочеться...»

Все більше простого хочеться — без пафосу й дат.
Пелюсток магнолій у жмені, як білого снігу.
Маминих слів, що вростають у пам’ять навічно, мов сад.
Ще — в обійми надійні, міцні, як дівчатком колись, — з розбігу.

Не в онлайні шукати сенсу — шукати в живих стежках
ботанічного саду, де сонце пірнає між схили.
І забути про всі дороги, що не раз повертали назад,
обирати нові шляхи, людей, які мають крила.

Пити каву із Києвом наодинці зрання
і писати книжки — хороші, не тліли аби у часі.
Коли знаєш, що хочеш, не те щоб кудись навмання,
обираєш не просто долю, а ту, що приносить щастя.

Тетяна Череп-Пероганич