Моє село на радощі зміліло…

«Мос село на радощі зміліло…»

***

Мос село на радощі зміліло,
Давно тут не народжувались діти.
Наче й капуста всі роки родила,
І шлють лелеки з висоти привіти…

А в класах школи — три-чотири парти,
Дзвінок лунає майже ні для кого.
Село вмирає — це усе не жарти, —
Так як і інші села біля нього.

Життя його нагадує руїну,
Де просто зайві — сльози чи слова.
Та я не знаю, як ти, Україно,
Вже завтра будеш без мою села?

Тетяна Череп-Пероганич

Публікації

Вірш опублікований 2014 року у віснику міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора» (сторінка 186), оголошеного міжнародним літературно-мистецьким журналом «Склянка Часу*Zeitglas».