Стіна

стіна...

і думки такої ніколи не мала
що буду молитися
до стіни чи на стіну
але молюся кожної ночі
коли атака
бо ця стіна чи не єдиний хоч і ефемерний рятунок у квартирі
вона стала моїм вівтарем
моїм щитом і храмом
який тримає небо
над головами родини
під нею згорнувшись калачиком
тихо спить мій
тринадцятирічний син
поки весь Київ за вікном
здригається від вибухів
рахую цеглинки наче чотки
і кожна з них – це «Отче наш»
що шепочу в темряві
накриваючи дитину теплою ковдрою ніби своїм тілом
захищаючи подумки дитячий сон від металу і вогню
між цією стіною і другою навпроти вмістилося
все найдорожче
його спокійне дихання
мої стиснуті кулаки
документи в тривожному рюкзаку і віра в те
що будинок витримає
я взагалі рідко раніше
молилася ніколи не думала
про магію архітектури
а тепер стою вартою біля синових снів притиснувшись плечима до стіни яка мусить
і його і нас всіх вберегти
для нового ранку й молюсь
й молитимусь скільки зможу скільки буде треба
аби вижити аби все це пережити
аби перемогти.

Тетяна Череп-Пероганич

Джерело: Тетяна Череп-Пероганич: стіна... і думки такої ніколи не мала що... -, Facebook, 2 червня 2026