http://tetiana.ukrainka.org.ua/index.php?action=history&feed=atom&title=%D0%9C%D1%96%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%85%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B3%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82 2026-06-19T17:57:52Z Історія редагувань цієї сторінки в вікі MediaWiki 1.45.1 http://tetiana.ukrainka.org.ua/index.php?title=%D0%9C%D1%96%D0%B9_%D0%BA%D0%BE%D1%85%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%B9_%D0%B3%D1%96%D1%82%D0%B0%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82&diff=1979&oldid=prev 2026-06-18T16:51:18Z

<p>Створена сторінка: &#039;&#039;&#039;Мій коханий гітарист&#039;&#039;&#039; Вона сиділа на підвіконні, чекаючи свого гітариста, який заробляв тим, що у підземних переходах міста грав на гітарі блюз. Це була музика його душі. Він казав Оксані, що відтепер це і її музика. Сама дівчина не була впевнена в том...</p> <p><b>Нова сторінка</b></p><div>&#039;&#039;&#039;Мій коханий гітарист&#039;&#039;&#039;<br /> <br /> Вона сиділа на підвіконні, чекаючи свого гітариста, який заробляв тим, що у підземних переходах міста грав на гітарі блюз. Це була музика його душі. Він казав Оксані, що відтепер це і її музика. Сама дівчина не була впевнена в тому, що такі мелодії їй до вподоби.<br /> <br /> Часом Василева гра навівала на неї страшенну нудьгу, і Оксана була ладна в ті миті слухати найбанальнішу попсу. А тут ще ця вчорашня зустріч із колишнім однокласником.<br /> <br /> Вони гарно провели час, весело. Особливо коли зовсім випадково завітали на вечірку до спільних друзів. Там теж були гітари, які до ранку ревіли, стогнали, волали неймовірно бадьорими мелодіями, від яких серце, шаленіючи, вискакувало із грудей. Уперше за півтора року спільного життя з Василем вона прийшла додому тоді, коли він уже пішов на свої «заробітки».<br /> <br /> — Лишай ти того чувака, – радив однокласник, – нудьга вб’є тебе. А зі мною ніколи не буде сумно. А ще я маю класну роботу і гроші. Нам буде за що купувати радість…<br /> <br /> — А хіба радість купується?<br /> <br /> — За гроші, люба, купується все. Але таких грошей у підземках не подають!<br /> <br /> Дивно, але тієї миті їй так захотілося стати покупцем радості. І вона чекала Василя, аби сказати, що їхню мелодію кохання вони вже відіграли. Це його образить. Точно знала. Та зрештою, що він втрачає, окрім дівчини, якій замало однієї лише музики. Музика ж залишиться з ним… Однак Василя не було.<br /> <br /> «Мабуть, сьогодні щастить на слухача», – подумала Оксана. Інколи таке траплялося. У такі дні хлопець завжди приносив їй великий букет улюблених білих троянд.<br /> <br /> — Коли я гратиму на великих сценах, засипатиму тебе квітами…<br /> <br /> Він говорив це серйозно. Він узагалі був дуже серйозним. При<br /> <br /> тому, що душу мав раниму й беззахисну.<br /> <br /> — І в кого ти такий? Треба вміти захищати себе. Життя не любить слабких, – часто казала Оксана.<br /> <br /> — Я сильний любов’ю до тебе й музики. Мені цього вистачає.<br /> <br /> А чого саме поруч із ним не вистачало дівчині?! А може, їй не треба поспішати з одних обіймів в інші? Може, просто варто пожити окремо? Відпочити одне від одного, подумати, як бути далі. В будь-якому разі, розмова сьогодні відбудеться не з приємних. Швидше б він уже прийшов додому! Вулиця безсоромно впала в обійми серпневих сутінків, а її гітариста все ще не було.<br /> <br /> «Це він образився, що мене цю ніч не було вдома», – знайшла чим себе заспокоїти. Але ж вона нічого не робила поганого. Просто танцювала, розважалася…<br /> <br /> Василь не любить таких компаній. Зазвичай вони вдвох подорожують, як є за що, удвох відпочивають… Чомусь згадалася минулорічна поїздка на море. Вони щойно познайомилися. Щасливі й закохані поміж теплих хвиль… На серці зробилося щемко й тепло водночас. Куди ж поділися почуття? Чи, може, це тільки здається? Може, вони поснули, і треба лише завести десь глибоко в серці будильник, аби вій їх розбудив. А чи може в порівнянні зі справжнім коханням щось значити оманлива пропозиція «нам буде за що купувати радість» від колишнього залицяльника?. . «Думай, думай, думай!» – наказала собі.<br /> <br /> Оксана вкотре глянула на годинник. Було за північ. Він має прийти додому. Це його дім. Йому більше нема куди йти. Може, щось сталося? Схопилася за мобільний. Декілька разів набирала номер, але телефон не відповідав. Де ж він, де? Господи, тільки хай усе з ним буде добре! Бігла, на ходу вдягаючись, у ніч. Декілька перших підземних переходів навіяли ще більше смутку і страху. Василя ніде не було. Треба мчати в інший кінець міста. Або там, або… Таксі. Вскочила до теплого салону зі всіма своїми холодами страху. Не треба й будильника тепер, аби зрозуміти, що цей дивний гітарист назавжди полонив її серце: почуття прокинулися самі від тривог за рідну й дорогу людину.<br /> <br /> Водій увімкнув радіо. Голос, який зазвучав, пронизав радістю все її єство:<br /> <br /> «Доброї ночі! – говорив Василь. – У мене сьогодні перший радіоефір. Я хвилююся з цієї причини ще й тому, що загубив телефон і не встиг попередити свою кохану про те, що в мене відсьогодні з’явилася нова робота. Дивна історія! Людина, яка завжди, коли я грав на вулиці, кидала в капелюх мені гроші, сьогодні дала мені цю роботу й узялася продюсувати мої сольні концерти. Друзі, я розповідаю це для того, аби кожен із вас ніколи не скупився на радість для інших. Даруйте її іншим і самі матимете від того щастя. Це те, чого не купиш ні за які гроші. Я всім сьогодні дарую свою власну композицію. Це зразок запального дельта-блюзу. Не завжди ж грати сумні мелодії…»<br /> <br /> — Мій коханий гітаристе, пробач мені! – прошепотіла Оксана, умиваючись сльозами щастя.<br /> <br /> — Ми приїхали, – повернув її в реальність голос водія. – Виходьте.<br /> <br /> — А мені треба назад, додому. Будь ласка, я заплачу, тільки швидше. Я маю бути там першою…<br /> <br /> Тетяна Череп-Пероганич<br /> <br /> == Публікації ==<br /> Оповідання опубліковне 2016 року у збрці «[[Теплі історії у стилі блюз]]».<br /> <br /> [[Категорія:Оповідання Тетяни Череп-Пероганич зі збірки «Теплі історії у стилі блюз»]]<br /> [[Категорія:Оповідання Тетяни Череп-Пероганич, опубліковані 2016]]<br /> [[Категорія:Оповідання Тетяни Череп-Пероганич]]</div>

Perohanych